ХРИП, у, чол.
1. Сиплий нечистого тону звук, який
видається при утрудненому диханні, нездоровому або
пересохлому горлі тощо. Брязкіт дрюччя, крики,
стогін, прокльони, благання о поміч, хрип конаючих, дикі
голоси сполоханих птахів, лопотання їх крил — усе те
зіллялося в один несказанний галас, в одну хвилю диких
згуків... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 185); Проминули день і ніч..,
але Ант не приходив до пам'яті, весь у вогні лежав на
помості, з грудей його виривались хрипи й свист, часом
він заходився від кашлю, простягав перед собою руки
(Семен Скляренко, Святослав, 1959, 16); Шелеснуло гілля, почувся
хряск, хрип, і Світлана заплющила очі. За якусь мить
чийсь розпалений кінь уже похропував перед нею
(Олесь Гончар, II, 1959, 99); Я спробував був заспівати, та з
пересохлого горла вирвався якийсь нечутний навіть самому
мені хрип і враз обірвався (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 149);
// Сипле звучання чого-небудь. Над Темзою туман
повис І тихий хрип сирен (Микола Бажан, Роки, 1957, 181);
* Образно. Та якось у чорний вечір, Під вітру сонного
хрип, Розказував дивні речі Солдат рядовий Пилип
(Максим Рильський, II, 1960, 58).
З хрипом — із звуками, що свідчать про утруднене
дихання. У клапті розлетілася чорна крамна сорочка.
Гандзюк закрив обличчя руками і страшно, з риком
і хрипом, закричав від болю на всю канцелярію (Григорій Косинка,
Новели, 1962, 213); Команда стражників, наступаючи
від причалених плотів, з хрипом лізла на людей (Олесь Гончар,
Таврія, 1952, 95).
2. Хрипле мовлення, хриплуватий голос. — Ей, ґаздо, чого зажурились? — крикнув Іван. Але голосу свого не почув, тільки хрип (Петро Колесник, Терен.., 1959, 210); Я тихо йшов. Ось тин, колоди, копиць і хат смутні горби. І раптом чую хрип: «Вальода!..» і шум глухої боротьби, і тихий стогін... (Володимир Сосюра, II, 1958, 387); — Був [голос], Тарасе Демидовичу, був колись, у ваші роки. А тепер тільки хрип лишився... (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 146).
3. Шум у легенях при деяких захворюваннях. Вчора
був у мене лікар, вислухав мене ще раз, сказав, що бачить
велику зміну до кращого, що хрип чутно тільки при
значно глибокому диханні (Леся Українка, V, 1956, 389); За
ним ще довгенько дививсь я, Поки в лісі не щез у яру,
Но ще здалека вухом ловив я Хрип, що грудь його різав
стару (Іван Франко, XIII, 1954, 138).
♦ Хрипи відбити (одбити) кому — пошкодити
легені кому-небудь. Як Прохор вертався з корчми,
підстерегли [сусіди] його, напались і так побили, що одбили
йому хрипи; кров полилась носом і ротом. Прохор од
того часу кашляв, хирів та й умер перед самою волею
(Нечуй-Левицький, III, 1956, 335); [Соцький:] Інший чоловік
б'є-б'є жінку, хрипи їй одіб'є, в'язи зверне... (Марко Кропивницький,
II, 1958, 489).