ХРИПІТИ, плю, пиш; мн. хриплять; недок.
1.
неперех. Видавати горлом хрипкі звуки. Бабу Оришку
знову кашель напав, і, тяжко хрипучи, грузько
спльовуючи, вона почала одкашлюватись (Панас Мирний, I, 1954,
239); Поставив [Юрчик] Марусю на ноги, а сам, як
підрізаний дуб, повалився на землю. Хрипів так, що земля,
здавалося, хитається, і от гине, ну, гине зараз тут же
чоловік (Гнат Хоткевич, II, 1966, 277); В горлі йому щось
булькало, він хрипів, захлинався (Семен Журахович, Нам тоді.., 1968,
51); Після вигуків здивування запанувала глибока тиша.
І в цій тиші ясно було чути, як хрипить і схлипує
дитина (Олесь Донченко, III, 1956, 18); Змій кривавим потом
вкрився, Важко дише і хрипить (Леонід Первомайський, Райдуга.., 1960,
171);
// перев. безос. Про хрипи в грудях, горлі. Як
хрипить у грудях, не буть йому в людях (Українські народні прислів'я та приказки,
1955, 150); Кашель угамувався, хоч у грудях все-таки
сопло, хрипіло (Панас Мирний, I, 1954, 305); Потім почав
[пілот] марити, слова мішалися з стогоном, в грудях
його все зловісніше булькало, хрипіло. Рожева піна
виступила на губах (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 124);
Огоньков схопився, став борсатися, кричав, просився, щоб
його пустили додому, нахвалявся, хрипів грудьми (Григорій Тютюнник,
Вир. 1964, 388);
// Видавати звуки, схожі на хрип
(про предмети). Великий дзвін хрипів, неначе
стара розбита сковорода (Нечуй-Левицький, III, 1956, 193);
Інколи вони [дзиґарі] починали хрипіти, але зіпсовані
дзвоники не дзвонили (Полт.. Дит. Гоголя, 1954, 99);
Десь на лівому фланзі зметнулись в небо пружні хвости
комети «катюш».. — Лунко, — каже капітан Чумаченко.
— На хорошу погоду. Отак заводські гудки у нас над
Дніпром: на дощ — хриплять, а на добру погоду —
співають лунко (Олесь Гончар, III, 1959, 284).
2. неперех. Мати в голосі хрипоту, видавати замість
слів, співу, крику хрип. Дяк — ні до бога, ні до людей:
хрипить, кувікає та вищить на криласі та ще й плює
через крилас на громаду (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 154); Так,
вона любила школу, любила свою роботу, при якій
втрачала голос, хрипіла (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 312); Цигуля з
Юхимом кинулись до сарая й витягли Невкипілого. Він
бився в руках і не міг крикнути, лише хрипів, зціпивши
зуби (Андрій Головко, II, 1957, 287);
// Звучати хрипко, бути
хрипким (про голос). Раптом Естерка серед дзвонів
почула щось інше. Спочатку як тихий плач, а далі
мов виття вітру. З часом ті згуки грубшали, хрипіли,
оберталися в рик (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 181); Голос вірно
і правдиво служив мені і в ролях, і в концертах. В
комедіях він хрипів, гарчав, присвистував і часом робився
тоненьким тенорком (Саксаганський, Думки про театр, 1955, 129).
3. перех. і неперех. Говорити, кричати, співати
хрипко, хрипким голосом. — Та? що кажеш? — хрипів грек,
намагаючись перекричати шум прибою (Михайло Коцюбинський, I,
1955, 391); З чола дзюрчала кров і заливала очі. А
Василь розривав на грудях сорочку і щось хрипів (Мирослав Ірчан,
II, 1958, 60); — Давай! — хрипить старшина,
оглядаючись і підганяючи носіїв (Олесь Гончар, Новели, 1954, 20);
Бер ураз визвірився на мене своїми великими,
запаленими безсонням очима і голосом, повним ненависті й
дивного переляку, хрипить: — К чор-р-рту! ..Я не піду
ні на яку провокацію... (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 64);
* Образно. Мертва земля, Наче раб у темниці, Спрагло
хрипить: — Води! (Леонід Первомайський, II, 1958, 36);
// неперех.
Хрипко, невиразно звучати (про музичні інструменти,
радіо і т. ін.). З правого боку озера, обложившись
зеленим очеретом, сидів Василь і щосили дудів у зелену
дудку; — дудка ревла-хрипіла (Панас Мирний, IV, 1955, 23);
[Самопал:] Грає ще [сопілка]. Стільки в бур'яні
пролежала, а ще грає... Правда, трохи.. хрипить... (Микола Зарудний,
Антеї, 1962, 267);
// неперех. Видавати характерні,
подібні до хрипу звуки (про птахів). Пестропера сойка
хрипіла в вершках смерек (Іван Франко, VI, 1951, 11); Безугавно
з писком хрипіли лиски (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 411).