Словник української мови

ХТО-НЕ́БУДЬ, кого-небудь, займ. неознач. Яка-небудь людина, байдуже хто. Еней стояв і дожидався, Щоб вийшов з хати хто-небудь (Іван Котляревський, I, 1952, 115); Уже Марко чумакує І восени не ночує Ні під хатою, ні в хаті... Кого-небудь треба сватать (Тарас Шевченко, I, 1963, 315); — Покохаймо кого-небудь, Марусе! — жартую. Маруся нічого не одказала (Марко Вовчок, I, 1955, 197); Давид звелів йому додому йти, а він тут і сам із мливом управиться. Коняку згодом хай пришле з ким-небудь (Андрій Головко, II, 1957, 36).
 Хто-небудь з... — один з багатьох (з кількох). Іноді матінка, видно, для самозаспокоєння, зверталася до кого-небудь із присутніх (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 59); Хто-небудь інший див. інший.