ХТО-НЕ́БУДЬ, кого-небудь, займ. неознач. Яка-небудь
людина, байдуже хто. Еней стояв і дожидався,
Щоб вийшов з хати хто-небудь (Іван Котляревський, I, 1952, 115);
Уже Марко чумакує І восени не ночує Ні під хатою, ні
в хаті... Кого-небудь треба сватать (Тарас Шевченко, I, 1963,
315); — Покохаймо кого-небудь, Марусе! — жартую.
Маруся нічого не одказала (Марко Вовчок, I, 1955, 197); Давид
звелів йому додому йти, а він тут і сам із мливом
управиться. Коняку згодом хай пришле з ким-небудь
(Андрій Головко, II, 1957, 36).
Хто-небудь з... — один з багатьох (з кількох). Іноді
матінка, видно, для самозаспокоєння, зверталася до
кого-небудь із присутніх (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 59);
Хто-небудь інший див. інший.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 166.