ХТО́ЗНА, присудк. сл., розм. Невідомо, ніхто не знає. Коли позичав — знаю, а коли віддам — хтозна! (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 312); Люба Олесю! Вчора отримала ваші листи і переслала твого листа в Париж, бо наших ще нема досі, може, через тиждень приїдуть (а хтозна, може й пізніше) (Леся Українка, V, 1956, 154); Хтозна, скільки б ще так говорив Ковалів, якби його не перебив Бачура (Михайло Чабанівський, Тече вода.., 1961, 82); Барклай і сам розумів, що.. треба спинити Наполеона, бо інакше становище стане нестерпним і хтозна, чим все це закінчиться (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 114); Дуже спокушала думка постукати в вікно і попросити притулку. Але хтозна, чи добра душа зустріне втікачок (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 260).