ХУ́ГА, и, жін.
1. Сильний вітер із снігом; завірюха,
хуртовина. В глибоких заметах брьохають коні, Хуга
замітає снігом дорогу, Мов пекло у полі — світа не
видко! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 430); Був темний вечір. Хуга
вила І рвала стріхи з бідних хат, 1 снігом нам у вічі
била, Мов завертала нас назад (Микола Чернявський, Поезії, 1959,
93); Пробуджувались од довгого сну бляклі,
притолочені, прибиті хугами і морозами озимі (Іван Рябокляч,
Жайворонки, 1957, 135); * Образно. Крізь хуги свинцеві, метілі
залізні Ми щастя виносим з найтяжчих шляхів... На
крилах безсмертя підносить Вітчизна І славить навіки
звитяжці в-сині в (Михайло Стельмах, V, 1963, 42); Буде знову
вишнева хуга, Прийде іншим травневий цвіт (Терень Масенко,
Поезії, 1950, 195); Вона не любить? Серця хуга тобі
чужа і навісна. Настане час, ти стрінеш другу, з
любов'ю вернеться весна (Володимир Сосюра, II, 1958, 68); * У порівняннях.
Та роки йдуть і дні, як хуга... (Володимир Сосюра, II, 1958, 356);
// рідко. Сильна буря взагалі. Після мовчанки він знову
заводить мову про канал: — Як прийде велика вода,
то змінить весь край. Уволю нап'ється дніпрової степ
і зазеленіє... А то ще літо уповні, а вже тут згоріло
все, гаряча хуга свистить, куряву жене (Олесь Гончар,
Тронка, 1963, 312).
2. перен. Чвара, колотнеча, сварка. Князь стоїть, мов тороплений, бо ще й до себе не прийшов за великим ґвалтом поміж військом. У Московщині він зроду такої хуги не бачив (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 171).