Словник української мови

ХУЛА́, и, жін., книжн. Те, що ганьбить, знеславлює, осуджує кого-, що-небудь; осуд, ганьба. Хвали нікому, А кров, та сльози, та хула, Хула всьому! (Тарас Шевченко, II, 1963, 254); Коли б усі одурені прозріли, Коли б усі убиті ожили, То небо, від прокльонів посіріле, Напевне б, репнуло від сорому й хули (Василь Симоненко, Земне тяжіння, 1964, 15).
 Нести хулу — ганити, ганьбити. [Маруся:] Василю! Змовчи, будь ласка, не неси хули... (Панас Мирний, V, 1955, 98).