ХУРЧАТИ, чить, недок. Видавати монотонні,
одноманітні звуки «хур-хур». — Кидай ік дідьку ті
монологи та ходім на Владимирову гору до пам'ятника.. —
репетує він і висмикує в мене з рук книжку та кидає її
аж у другий куток так, що вона хурчить листками
(Нечуй-Левицький, I, 1956, 608); Хурчать прядки, бринять
нитки, дівчата на досвітках пряли (Костянтин Гордієнко, Чужу ниву..,
1947, 165); — Ховайтеся у вагон, товаришу
Пархоменко, — гукнув до нього командир, — бачите, як хурчать
осколки (Петро Панч, II, 1956, 284); Несподівано хурчить, а
потім вибухає поблизу снаряд (Анатолій Шиян, Партиз. край, 1946,
47); За кавалерійською сотнею м'яко хурчали по вологій
весняній землі колеса кулеметних тачанок (Юрій Смолич, V,
1959, 654); Ледь чутно лепече берізка, та за хлівом
однотонно хурчать млинки, повстромлювані на довгих
тичках в город. Хурчать млинки, перемелюють вітер
і тишу (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 290); Сонно хурчить
швацька машина в Докіїній комірчині (Василь Кучер, Прощай..,
1957, 187); Аж тут мені машина нагодилась. Мотор
в теплі вдоволено хурчав (Іван Драч, Поезії, 1967, 177);
// Швидко летіти, видаючи подібні звуки (про птахів).
Літ припинився, Іноді лише пролітало яке заблукале
чиря та в височині ледве чутно хурчав табунець качок
кудись далеко в степи (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 415).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 175.