Словник української мови

ХУРДЕ́ЛИТИ, лить, недок., розм. Піднімати в повітря сніг; мести. Надворі хурделила метелиця, наче хто велетенськими долонями скажено хапав сніг і люто віяв ним над землею (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 61); Хурделить метіль, сльози креше з очей (Іван Нехода, Хто сіє; вітер, 1959, 154);
//  безос. — Поховаємо тата по-нашому. От тільки як людей зібрати!? Бачиш, як хурделить! (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 14); Того дня людей набралася повна волость. Надворі хурделило, усі заходили всередину (Василь Минко, Моя Минківка, 1962, 84);  * Образно. Весь час в голові хурделили і колотилися ті самі роздуми, снігами замітали землю його батьків (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 391).