в означеннях
Тлумачення, значення слова «хустка»:

ХУ́СТКА, и, жін.

1. Шматок тканини або в'язаний, трикотажний виріб, перев. квадратний, який пов'язують на голову, шию, напинають на плечі. Везе Марко.. наймичці на очіпок Парчі золотої І червону добру; хустку 3 білою габою (Тарас Шевченко, I, 1951, 322); Зараз послали по якогось писаря Захаревича.. Прийшов він хутко. Поганенький на личку, рябий, як решето; штани сині, широкі, якась куца свиточка і на шиї зелена хустка; під правицею шапка (Марко Вовчок, I, 1955, 77); Дівчина мерзлякувато куталась у теплу вовняну хустку (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 170); Вийми, мамо, хустку мені з скрині, Синю в диких рожах, ще дівочу (Любов Забашта, Квіт.., 1960, 135);  * Образно. Де не стану, де не гляну, напливає ночі мла, і зоря свою багряну хустку ізняла (Володимир Сосюра, II, 1958, 259);  * У порівняннях. Дід, мов кам'яний, зложив на грудях свої старі, жиляві [жилаві] руки, похнюпив голову, укриваючи груди, мов хусткою, білою бородою (Панас Мирний, I, 1954, 166); В синьому небі пливла біла, як пухова хустка, хмарина (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 64);
//  Атрибут весільного обряду. Старшій дружці дала [Зубиха] пару свічечок п'ятакових до вінця, хустку руки зв'язати, рушник під ноги (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 211); Дівич-вечір збирає вже Орина Лободівна: хустки подавала за Прохора Осауленка (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 266); Та дівка, до котрої він присватувався, прочула про це й не пішла за нього, й хустки одібрала (Ганна Барвінок, Опов.., 1962, 59).
 Тернова хустка див. терновий 2.
Зав'язати хустку див. зав'язувати; Збліднути як хустка — те саме, що Збліднути як полотно (див. збліднути). — Я — злодійка!? — вимовила стара... Зблідла як хустка, і очі їй засяли, і сльози покотились (Марко Вовчок, I, 1955, 136).

2. Невеликий шматок тканини квадратної форми для сякання, а також витирання носа, рота, обличчя, очей і т. ін. В сінях він зняв з себе шинелю й картуз і кинув на довгу скриню; потім витяг з кишені червону хустку, висякав носа й пішов в світлицю (Нечуй-Левицький, III, 1956, 14); Андрійко, нарешті, затих, витер мокре обличчя хусткою і з перекривленим від болю лицем повернувся до матері (Петро Панч, II, 1956, 493); Він здійняв окуляри й, хукнувши, легенько почав протирати їх хусткою (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 225).
 Носова хустка див. носовий; Хустка до (для) носа, розм. — те саме, що Носова хустка (див. носовий).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 175.

Коментарі (0)