ХВАЛА́, и, жін.
1. Похвала, уславлення. А подивися
та спитай! Що там твориться у тім раї! Звичайне,
радость [радість] та хвала! Тобі єдиному святому За
дивнії твої діла! Отим-бо й ба! Хвали нікому, А кров,
та сльози, та хула, Хула всьому! (Тарас Шевченко, II, 1963,
253); — Я не потребую, не хочу вашої хвали: її ні в
кишеню не покладеш, ні душі нею не зогрієш (Михайло Стельмах,
I, 1962, 523); Україна вставала з пожарів, жила, І
солдату в дарунок лунала хвала (Микола Нагнибіда, Пісня.., 1949, 73);
— Ви пробачте, що я так все просто... без дипломатії,
розумієте, звик так говорити. Чому? Краще в очі
найгіркішу правду, аніж у очі — хвалу, а за очі — хулу
(Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 35).
♦ Віддавати (віддати) хвалу див. віддавати.
2. Урочисте звеличання, прославляння кого-, чого-небудь;
гімн. Як вільне море в час прибою, Радянська
гомонить сім'я — І стоголосою хвалою Квітчає Партії
ім'я (Максим Рильський, III, 1961, 97).
♦ Складати (скласти) хвалу див. складати; Співати
хвалу див. співати.
3. у знач. присудк. сл. Вигук, що передає захоплення,
величання, визнання кого-, чого-небудь. Радіймо всі —
весна прийшла! Вітаймо сонце, що тепла Дає й для
мушки і стебла, — Хвала йому, хвала!.. (Микола Вороний,
Вибр., 1959, 92); Хвала ж бійцям і теслям! Вічна слава
Народові, трудівнику й герою, Що мостить міст в
майбутнє золотий (Максим Рильський, III, 1961, 10); Хвала труду
незгасному, Хвала навіки миру!.. (Іван Нехода, Хто сіє вітер,
1959, 3).
♦ Хвала богові (богу, богам) — те саме, що Хвалити
бога (див. бог). — Хвала богові, я вільна тепер, а про
гроші — мені байдуже. Живу собі, як пташка та,
безжурно... (Панас Мирний, III, 1954, 169); — Кличе [покійна
Соломія].. А не приходить, ні... Та й хвала богу, бо
засмутилась би небіжка, коли б прочитала моє життя,
як воно списане на спині... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 388);
[Андромаха:] Хвала богам! Пішли-таки лідійці! Пішли
на бій (Леся Українка, II, 1951, 291); Честь і хвала кому,
чому — уживається як заклик, що виражає
захоплення, визнання заслуг, гідності кого-небудь, вдячності
кому-небудь за щось. Честь і хвала невмирущому
таланові і довічна йому слава! (Панас Мирний, V, 1955, 422).