ХВАЛЬБА́, и, жін., розм. Вихваляння, похвала. Раї стало ніяково від хвальби десятника (Олександр Копиленко, Вибр., 1948, 65); Він з фаху вибійник і має, Здається, усі шістдесят. Та ще почува себе справно (Не хвастощі це, не хвальба), На пенсію вийшов недавно, Та зараз усидиш хіба..! (Сергій Воскрекасенко, З перцем!, 1957, 275); Найбільше допікала старій хвальба дівера за прирізку землі (Григорій Косинка, Новели, 1962, 111).