ХВАЛЬКУВА́ТИЙ, а, е.
1. Який любить себе хвалити, схильний до вихваляння. Чирик був старим, досвідченим горобцем.. Але він не зважав на свої роки, а, як і раніш, був по-молодечому моторним і хвалькуватим (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 224); Давно вже мав він намір набити цього випещеного, хвалькуватого гімназиста (Олександр Копиленко, Петрогр. хлопчик, 1950, 3).
2. Який містить у собі похвальбу. Сергій Коляда ледве стримував усмішку, згадуючи хвалькуваті слова Цимбала (Іван Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 13).