ХВАСТ, а, чол., розм. Те саме, що хвастун. Сестри сиділи й тихо насміхалися: — А що? Хвастати? А що? Хвастати?.. Хваст! Хвастик! (Панас Мирний, I, 1954, 152); [Данило:] От уже й видко, що ти хваст! (Карпенко-Карий, II, 1960, 64).
ХВАСТ, а, чол., розм. Те саме, що хвастун. Сестри сиділи й тихо насміхалися: — А що? Хвастати? А що? Хвастати?.. Хваст! Хвастик! (Панас Мирний, I, 1954, 152); [Данило:] От уже й видко, що ти хваст! (Карпенко-Карий, II, 1960, 64).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 34.