ХВИЦА́ТИСЯ, аюся, аєшся, недок.
1. Битися
задніми ногами (про копитних тварин); брикатися. — Мої
клієнти силоміць роблять зі мною те, що вони звикли
робити з норовистою кобилою, коли та не везе, а тільки
хвицається (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 150); Коні іржали,
хропли, шалено хвицалися і топтали вовків (Зінаїда Тулуб, В
степу.., 1964, 10);
// Мати звичку хвицати (у 1 знач.).
* Образно. — Ти йому покажи... Хай не наступає нам
на ноги, бо ми хвицаємось (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 112);
// Хвицати один одного.
2. перен., розм. Виявляти норовистість; упиратися, пручатися, капризувати. — Ось я тобі одріжу на спідницю оцієї червоної матерії, то, може, ти перестанеш хвицатись (Нечуй-Левицький, II, 1956, 45).