Словник української мови

ХВИЛИ́НОЧКА, и, жін. Пестл. до хвилинка. Щастя, братику, — хвилиночка одна: Наче хмарка понад нами промина (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 267); — Та посидь-бо ще хоч хвилиночку! (Андрій Головко, I, 1957, 57).
♦ Вільна (зайва) хвилиночка — те саме, що Вільна (зайва) хвилина (див. хвилина). Тільки мені хвилиночка вільна, — я зараз до Марусі побігла.. — Марусе, Марусе. Голубонько! Вийди хутенько! (Марко Вовчок, I, 1955, 228); Всі, хто має хоч хвилиночку зайву, мерщій сунуть на улицю дихнути повітрям вільним, помилуватися світом ясним (Панас Мирний, III, 1954, 258); На [одну] хвилиночку — те саме, що На [одну] хвилину (див. хвилина). Прибіжить було Парася до мене на хвилиночку... Господи, яка весела, яка щаслива! (Марко Вовчок, I, 1955, 281); — Куди ти, розхристаний та неодягнений? Мороз надворі лютий! — крикнула вона йому наздогінці. — Я на хвилиночку, мамо... (Панас Мирний, IV, 1955, 288); Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 173); Не встигли двох кроків ступити Діденко з Чумаком, як раптом гукнула Ївга Семенівна: — Павле Макаровичу! На хвилиночку (Андрій Головко, II, 1957, 478); [Одну] хвилиночку — те саме, що [Одну] хвилину (див. хвилина). [Любов:] Нас уже давно ждуть... Ах, стривай, я ж не вбрана, се нічого, я зараз! хвилиночку, хвилиночку! (Леся Українка, II, 1951, 60).