в означеннях
Тлумачення, значення слова «хибувати»:

ХИБУВАТИ 1, ую, уєш, недок.

1. на що, чим, у чому. Мати хиби (див. хиба 1, 2), недоліки в чомусь, бути слабким через що-небудь. Багато уваги на пленумі [Спілки письменників України] було приділено драматургії для дітей. Відзначалося, що деякі п'єси хибують на риторику, їх герої виписані за старими шаблонами та схемами (Радянська Україна, 10.I 1965, 4); Хоч Тимко і сміявся з Орисиних химер, він, сам того не помічаючи, теж хибував на них (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 265); У критичному етюді «Європейська соціальна драма в кінці XIX століття» Леся Українка переконливо довела, чим хибувала «стара» романтична драма саме у питанні взаємовідносин особистості та середовища (Радянське літературознавство, 2, 1965, 20).

2. тільки 3 ос., кому що, діал. Боліти. — Мені зеленої масті треба, її не дають кому-небудь. До аптеки я сама люблю йти. Я ж мушу розповісти аптекареві, де й що мені хибує (Ольга Кобилянська, III, 1956, 468); — На що скаржитеся? — Не певний, чи жінка зрозуміла його, перепитав: — Що вам хибує? (Ірина Вільде, III, 1968, 244).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 52.

Коментарі (0)

ХИБУВАТИ 2, ує, недок., ХИБНУТИ, не, док., безос., діал. Не вистачати; бракувати. Він сам не знав ще ясно, чого йому хибує, чого йому хочеться (Іван Франко, V, 1951, 239); — Що за біс лисий! — думав він собі. — Здається, нічого мені не хибує, а радості в серці не чую... (Осип Маковей, Вибр., 1954, 3); Думка в нього [директора] була така, що мужик не здужає дорахуватися, чи в касі що хибує, чи ні (Лесь Мартович, Тв., 1954, 212); Небагато хибувало до того, щоб [Петрик] наголос був не розплакався (Марко Черемшина, Тв., 1960, 36); Де сила жива, життя кличе до боїв, Та вже ж не хибне там борців і героїв (Іван Франко, XI, 1952, 376);
//  Не вродити (про хліб, плоди і т. ін.). Сей рік жито хибнуло, а ярина добра (Словник Грінченка); Великі дерева шануй, Що плід дають і в спеку тінь; А як і плід часом хибне, Чи ж тінь сама не є добром? (Іван Франко, XI, 1952, 75).
Не хибне кого хто, що — хто-, що-небудь не мине когось; кому-небудь не сховатися від кого-небудь. Таж над тобою тож завис беркут нестримний! Він не хибне тебе, хоч як високо висить! (Іван Франко, X, 1954, 44); Ще цього [не] хибувало — ще цього бракувало. — Ще цього хибувало! Мене прозивають міщанкою.., а за тебе будуть говорити, що купуєш булки по два крейцарі [крейцари] (Лесь Мартович, Тв., 1954, 190).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 52.

Коментарі (0)