ХИХОТА́ННЯ, я, сер., розм. Дія за значенням хихотати і звуки, утворювані цією дією. Де-де [в класі] чути ще веселі шепти, притишене хихотання (Іван Франко, IV, 1950, 216); З печі роздалося півголосне хихотання (Ольга Кобилянська, II, 1956, 176).
ХИХОТА́ННЯ, я, сер., розм. Дія за значенням хихотати і звуки, утворювані цією дією. Де-де [в класі] чути ще веселі шепти, притишене хихотання (Іван Франко, IV, 1950, 216); З печі роздалося півголосне хихотання (Ольга Кобилянська, II, 1956, 176).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 68.