Словник української мови

ХИХОТАТИ, очу, очеш і ХИХОТІТИ, очу, отиш, недок., розм. Нестримно, голосно сміятися; реготати. Кларетта підвелася. В машині лунали приглушені голоси й сміх. Сміялися німці, але їй здалося, що то хихоче Беніто (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 522); Курбала хихотів щасливим юнацьким сміхом і часом ляскав по плечах Кирила (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 323);
//  перен. Насміхатися, глузувати з кого-небудь.  * Образно. Через якусь хвилину Давидові здається, що місяць раптом роздвоюється, а зорі почали товктися, підстрибувати, немов золота комашня. От і любуйся ними, коли навіть вони хихочуть з чоловіка (Михайло Стельмах, I, 1962, 479).