Словник української мови

ХИЛИТА́ТИСЯ, аюся, аєшся, недок. Те саме, що хитатися 1—3. На вікнах хилитались од вітру подерті білі завіси, як перебиті гусячі крила (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 89); На високій стеблині сидів снігур .. Стеблина хилиталась, і снігур кивав довгим хвостом, тримаючи рівновагу (Олесь Донченко, IV, 1957, 92); Василько озирнувся назад. З горбика видно було все село і їхнє подвір'я. Над димарями в небо здіймався легенький дим, але над їхньою хатою чомусь стояв великий стовп чорного диму, а під ним хилитався червоний вогонь (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 95); Сідав [Славко] на ослін і передовсім намагався вдержати рівновагу, бо безногий ослін хилитався (Лесь Мартович, Тв., 1954, 229); Човен мій від бурі хилитається (Павло Тичина, II, 1957, 60); Гора хилиталася і осипалася далі.. — Землетрус! — чується з сусідньої кімнати веселий батьків голос. — Землетрус! (Юрій Смолич, Дитинство, 1937, 32); Прочанин важко дише і налягає на ціпок, ідучи, бо день душний. На ціпку вгорі прив'язана тиковка хилитається порожня і калатає (Леся Українка, III, 1952, 124); Командуючий схопив його в обійми й, не давши договорити, міцно поцілував, відчуваючи, як неслухняно й безвільно хилитається голова моряка (Василь Кучер, Голод, 1961, 203); Рипнули двері. В кімнату увійшов Роман і, хилитаючись, попростував до полу (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 408); Цимбал не відставав, та відсутність тренажу давалася взнаки: він важко хекав, хилитався, весь спітнів (Іван Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 84).
♦ Хилитатися від (од) вітру — те саме, що Валитися від вітру (див. валитися). — Де це ми тільки худоби дістанемо? Наш [кінь] од вітру хилитається (Михайло Стельмах, II, 1962, 152).