ХИЛИТИСЯ, люся, лишся, недок.
1. Нагинатися,
нахилятися, робитися похилим. По тім боці жита
половіють; чутко — млин меле, і чуєш і бачиш —
шумлять і хиляться верби на греблі (Марко Вовчок, I, 1955, 282);
В травах перепілки, тихий плач сопілки, і на сонці
гілки хиляться в плодах. Краю мій, ти, краю, кращого
немаєу як тебе, розмаю, та по всіх світах (Володимир Сосюра, Зел.
світ, 1949, 115); Спілий колос хилиться до землі (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 164); — Вйо, коні! — шаленіє
Левко. — Підвівшись на весь зріст, він розкручує над
головою кінець віжок, здригається, хилиться на вибоях і
невідомо яким чудом втримується на санях (Михайло Стельмах,
I, 1962, 76);
// Рухатися в певному напрямі. Штефан
відійшов трохи і уважно стежив — в який бік більше
хилиться дим з курища (Гнат Хоткевич, II, 1966, 27);
//
Нахилятися набік (про корабель, човен, літак і т. ін.).
Вибравши мить, коли палуба поволі хилилася назад, він
розширив скальпелем рану і застиг на якусь долю
секунди, ждучи, поки крейсер вирівняється (Василь Кучер, Голод,
1961, 431); Човен мій, не хились, не хились (Іван Гончаренко, Вибр.,
1959, 21); Літак хилиться набік, піднімає крило, воно
затуляє все небо, його зернисте срібло сліпить очі (Леонід Первомайський,
Дикий мед, 1963, 4);
// Не триматися на ногах,
надати (про людей). І враз уявляється йому картина
поєдинку з якогось романа [роману].. Він зводить пістоль...
синій димок — і пан Микола хилиться вниз, а крізь
білу сорочку стікає червоний струмок (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
408); Незвичні до військової науки люди хилилися цілим
покосом під кулями. Але йшли, як лава (Юрій Яновський, I,
1958, 208);
// Опускатися, схилятися від перевтоми,
безсилля, хвороби і т. ін. Як не спиться Івасеві, візьме
мати його русяву головоньку в свої руки.. й стиха,
любим голосом малює йому картину іншого життя...
життя тихого, хліборобського побуту.. Івась після
того хилився на материну руч (Панас Мирний, I, 1949, 181);
[Старий чоловік:] Чого у тебе попіл на волоссі?
(Жінка мовчить і ще нижче хилиться) (Леся Українка, II,
1951, 130); Відкрив [Іван] очі, блиснув пожовклими
білками і намагався вдихнути повітря, бо це була остання
боротьба його. Але голова почала в'янути, хилитись
вбік (Мирослав Ірчан, II, 1958, 138); Овечата ледве сновигали по
траві, шукаючи тіні і, не знаходячи, жалібно
деренчали, голови їх хилилися, боки ходором ходили (Панас Мирний,
IV, 1955, 20);
// В'янути, всихати (про рослини). Горить
земля від спеки. Крейда біла Блищить на схилах. Сонце
припіка. І від безводдя хилиться змарніла, Суха, як
дріт, стеблина будяка (Петро Дорошко, Тобі, народе.., 1959,
37);
// перен. Зазнавати поразки в бою; відступати,
здаватися. Хто не хилиться в битві хоробрій, той
довічно для бою живе! (Сава Голованівський, Близьке.., 1948, 42);
Дрижать поля мої від матернього плачу, Та ворог
хилиться, уже спіткнувся він... (Максим Рильський, II, 1960, 188).
♦ Хилитися від (од) вітру — те саме, що Валитися
від вітру (див. валитися). Не сила держить Уляну на
ногах, не здоров'я — вона од вітру, безталанна,
хилиться, а держить її серце, матерня гаряча любов (Панас Мирний,
I, 1954, 302); Куди ж тепер? Що тепер? Було б хоч
здоров'я, а то вийшов од пана й од вітру хилюсь. Блідий,
очі запали (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 186); — А схожа
вона знаєте на кого? — Ні, не знаю. — На лісову
мавку. Хороша дівчина. — Нічого, тільки од вітру хилиться
(Михайло Стельмах, II, 1962, 91).
2. перен. Ставати на чийсь бік; віддавати перевагу
якійсь думці, переконанню і т. ін. Варто пригадати,
що в тих сторонах [в Карпатській Русі] ще в половині
XVI в. дуже голосною і рухливою була купка людей, що
хилилися до протестантизму (Іван Франко, XVI, 1955, 314);
— Самі кажете, що через те нема й суду на ваших
братів, що й судді на багатирський бік хиляться (Борис Грінченко,
II, 1963, 354); Не подобався конфедератський
[конфедеративний] лад Матвієві. Він став до короля хилиться,
За нього воювать (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл.
Рильського, 1949, 206);
// Шукати заступництва, прихильності
в кого-небудь. Згорда позирала [Маруся] на Осауленка
і на його Орину, сироту вбогу. Та, як голубка
полохлива, до свого подружжя хилилась (Пантелеймон Куліш, Вибр.,
1969, 267); Сина Йвана молодого Оддали в солдати
За те, що ти не навчила Панів шановати
[шанувати]. До кого ж ти прихилишся? Нікого немає!.. До
людей хились, небого, Люде привітають (Тарас Шевченко, II,
1963, 316); * Образно. Не хилітесь [думи] ні до кого,
Ляжте дома спати... (Тарас Шевченко, I, 1963, 353);
//
Коритися кому-, чому-небудь, виконувати чиюсь волю.
Кричите, Що бог создав [створив] все не на те, Щоб
ви неправді поклонились!.. І хилитесь, як і хилились!
(Тарас Шевченко, I, 1963, 330); — Він [пан] у нас тепер
начальником громадським, ..якийсь прислужник писарем, і
ціла рада мусить хилитися по їх волі (Іван Франко, II, 1950, 46);
// Догоджати кому-небудь. Догадується Василь
Іванович, чого так хилиться перед ним Литовка:
підходить строк векселю, а грошей, мабуть, тонко... (Степан Васильченко,
I, 1959, 66); * Образно. Доки дикі кози в горах
держаться, не хиляться вони перед тим, хто забажає їх
обстригти (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 107).
♦ Серце хилиться куди, до кого — хтось почуває
прихильність, симпатію до кого-, чого-небудь.
[Медзеря:] Кажи, козаче, куди твоє серце хилиться,
туди й підемо (Марко Кропивницький, II, 1958, 140); [Завада:] Кілько
вже роздивлявся по селі — нема такої ні дівчини, ні
вдови, щоби моє серце до неї хилилося (Іван Франко, IX, 1952, 347).
3. до чого, на що. Наближатися до якої-небудь
межі, якогось моменту, періоду свого розвитку, руху.
Вечір хилиться до нічки, Світ тікає від очей... (Яків Щоголів,
Поезії, 1958, 251); День хилився до вечора, вітер ставав
холоднішим і дужчим (Олекса Гуреїв, Наша молодість, 1949,
207);
// безос. Над землею згущався день, хилилося на
вечір (Ле і Левада, Південний захід, 1950, 272);
// Наближатися
до лінії обрію, опускатися, заходити (про сонце,
місяць). Вечоріє. Біле холодне сонце хилиться за гору,
а в ярузі, над позамітаними снігом хатами,
піднімаються сиві стовпи диму (Іван Вирган, В розповні літа, 1959,
293); Сонце вже хилилося за синю смугу, курява починала
рожевіти, назустріч пастушки гнали з поля череду
(Петро Панч, В дорозі, 1959, 32); Місяць хилився все нижче,
золотавився, тьмянішає (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957,
3);
// перен. Бути спрямованим на що-небудь, йтися
до чогось (про розмови, дії, вчинки і т. ін.). Уже й до
сватання діло хилилось. Родичі переказали, що Лукіян
Середа згоден віддати за Грицька дочку — «нехай
присилає сватів». І Грицько наважився нарешті (Андрій Головко,
II, 1957, 513).
Хилитися на захід (до заходу) — переміщатися на
захід, заходити (про сонце, місяць). Сонце хилилось
уже на захід і кривавим блиском обливало сніжні
полонини (Іван Франко, VI, 1951, 315); Міжгір'я біліли внизу,
затоплені молочними озерами туманів. Місяць хилився на
захід, каміння нахолонуло за ніч, і бійці промерзали в
гімнастьорках (Олесь Гончар, III, 1959, 125); Сонце вже
хилилося до заходу, коли я повернулася додому (Степан Тудор,
Народження, 1941, 160).