ХИТЬ-ХИ́ТЬ, присудк. сл., розм. Підсил. до хить. Вже проснулись і волошки, Лиш голівками — хить-хить... (Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 162); Привітно ще здалеку хитають ніжним галуззям [дерева] — хить-хить — хить-хить... (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 58).