КІ́БЧИК, а, чол. Зменш. до кібець. Кібчики, неначе гвоздиком прибиті, на однім місці махають крильцями, виглядаючи добичу (Олекса Стороженко, I, 1957, 333); * У порівняннях. Голова застиг за столом, мов кібчик, зіркий, крутошиїй, весело насторожений (Олесь Гончар, Новели, 1954, 89).