Словник української мови

КІЛ, кола, чол. Те саме, що кілок. Там білий домичок стоїть. Наокруга [навкруги] густенький пліт І на колах горшки новенькі (Степан Руданський, Тв., 1956, 78); Остап опиравсь бистрині з усієї сили, але його кіл мало що помагав: пліт несло серединою річки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 355).
♦ Колом стояти (стати) в горлі — те саме, що Кілком стояти (стати) в горлі (див. кілок); Ні кола, ні (ані) двора в кого — хтось зовсім нічого не має. У його ні кола, ні двора, а в мене — он город пан подарував (Панас Мирний, IV, 1955, 164); В друга — ненька старенька, В нього жінка молоденька, А що в мене молодого, — ні кола, ані двора (Андрій Малишко, Запов. джерело, 1959, 89); Саджати (посадити, садовити і т. ін.) на кіл кого, заст. — те саме, що Саджати (посадити) на палю (див. паля). Поїхали визволяти Катриного брата. Один утопився у Дніпровім гирлі, Другого в Козлові на кіл посадили (Тарас Шевченко, II, 1953, 130); Хоч кіл на голові теши див. голова.