в означеннях
Тлумачення, значення слова «кілок»:

КІЛО́К, лка, чол.

1. Груба палиця (іноді — жердина), загострена з одного кінця; паля, гострокіл. Усі вулиці в Вербівці ніби зумисне обсаджені високими вербами: то поросли вербові кілки тинів (Нечуй-Левицький, II, 1956, 168); В березі на високих кілках звисав довгий, густий невід (Олекса Десняк, Десну.., 1949, 221).
 Вбити (забити) осиковий кілок — покінчити з чим-небудь, остаточно знешкодити щось; Кілком стояти (стати) — стояти прямо, утративши здатність рухатися. — Бодай ти оглух, а в того, хто доводив тобі, — язик у роті кілком став! — бубонів Пищимуха (Панас Мирний, IV, 1955, 371); Кілком стояти (стати) в горлі: а) застрявати в горлі (про несмачну їжу); б) остогидіти. — Вже мені ті його вірші кілком в горлі стоять! (Іван Франко, III, 1950, 370); Хоч кілок на голові теши див. голова.

2. Дерев'яний стрижень, закріплений у чому-небудь для вішання одягу тощо; вішалка (у 1 знач.). Він почепив на кілок шапку, роздягся й закинув на жердку свиту (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 28); Я ввійшла в хату, побачила на кілку його гімнастерку, на стіні дробовик (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 120);  * У порівняннях. Як дома, то до півдня буде [панночка] вбиратись, та начіпляє на себе всього, що треба, а чого й зовсім не треба, як на кілок у коморі (Марко Вовчок, I, 1955, 17).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 160.

Коментарі (1)