в означеннях
Тлумачення, значення слова «кінчати»:

КІНЧАТИ, аю, аєш, недок., КІНЧИТИ, чу, чиш, док.

1. перех. і з інфін. Доводити що-небудь до кінця; докінчувати, завершувати, закінчувати. Сими днями кінчаю друге оповідання і радикально міняю життя (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 418); Звісно, — діло заведено — треба ж його і кінчити... (Панас Мирний, I, 1954, 288); Він сидів на лавочці, терпляче дожидаючись, поки йому кінчать забинтовувати голову (Микола Трублаїні, II, 1955, 160);
//  Завершувати навчання де-небудь. В той рік, коли починалася Велика Вітчизняна війна, Оля кінчала десятирічку (Іван Ле, Опов. та нариси, 1950, 316); Перед війною вони стільки чекали з Юрієм, доки кінчать інститут, одружаться, будуть спільно працювати (Олесь Гончар, III, 1959, 185);
//  з ким—чим. Завершувати, закінчувати дію, яка не названа, а відома з попередньої розмови. [Анна Петрівна:] Кінчайте-бо швидше з дітьми та йдіть до нас! (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 144); Двоє саней вже були навантажені.. дровами, гвинтівками.. Артем наказав кінчати з третіми саньми і бути напоготові (Андрій Головко, II, 1957, 567).

2. перех., чим або на чому. Робити що-небудь на закінчення; завершувати чимось. Завжди такими словами кінчала свої жалощі перед людьми Параска про Галю (Панас Мирний, IV, 1955, 75); — Я вже сказав, Воронцов, і давай на цьому кінчимо... Як сказав, так і буде (Олесь Гончар, III, 1959, 348); Кінчати промову побажанням.

3. перех. Припиняти у визначений час роботу, навчання тощо; закінчувати. Кінчаємо роботу о 3-й годині, а там за обідом, чаєм, спочинком і листом до тебе сходить весь вільний час (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 148).

4. перех., розм. Позбавляти життя, вбивати. Ляхів кінча [Ярема]; з Залізняком Весілля справляє В Уманщині, на пожарах (Тарас Шевченко, I, 1951, 135) і Кінчати вік (життя): а) доживати останні роки свого життя. В однім [листі] стоїть, що син умер І що зостануться тепер І батько й мати в час лихий Без його вік кінчати свій (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 179); б) умирати. Лев голову підняв, силкується гукнути: «Ой, де ж ти, смерть моя!.. Бодай би був не народився, як так життя своє кінчать!» (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 103).
Кінчати (кінчити) [життя] на шибениці — бути повішеним. Вона весь час була впевнена, що Гриша неодмінно, обов'язково кінчить на шибениці (Андрій Головко, II, 1957, 588).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 167.

Коментарі (0)