КЛАДОВИ́ЩЕНСЬКИЙ, а, е. Прикм. до кладовище;
цвинтарний. Біля залізних кладовищенських воріт бабусі
продавали квіти (Олесь Донченко, V, 1957, 538);
// Власт.
кладовищу. Гула і дзвеніла глибока кладовищенська тиша
(Вітчизна, 5, 1946, 94).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 172.