КЛАНЯТИСЯ, яюся, яєшся, недок.
1. кому. Робити
уклін на знак привітання, поваги. І по Олимпському
закону Уже ти пекла не минеш: Бо треба кланятись
Плутону, А то і в Рим не допливеш (Іван Котляревський, I, 1952,
108); Максим кланявся їм [дідам] і вітав їх голосно,
приязно (Іван Франко, VI, 1951, 25);
// також без додатка.
Робити поклони на знак подяки; розкланюватися.
Кланяюсь вам, громадо, за вибори і за ваше довір'я до Василя
Палійчука, простого гуцула (Юрій Яновський, I, 1954, 39);
Хористи кланялись і потроху відходили (Микола Олійник, Леся,
1960, 97);
// рідко. Поклонятися кому-, чому-небудь.
[Петро:] Що було колись гоже — тепер негоже;
чому ви колись кланялись — тепер від того кращі люди
одвертаються! (Панас Мирний, V, 1955, 178); — Перед моїми
очима кладуть жертви й кланяються Перуну (Семен Скляренко,
Святослав, 1959, 56).
2. кому. Листовно або усно передавати вітання
кому-небудь відсутньому. Так оце й кажу я писарю писати,
Що тобі уперше кланяються мати, Кланяються й
батько щиро і низенько (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 227); Привітай
від мене спільних знайомих. Садовські тобі кланяються
(Леся Українка, V, 1956, 427); Наказував [Василь Опанасович]
кланятися й здоровити іменинника (Олексій Полторацький, Дит. Гоголя,
1954, 103).
Земно кланятися див. земно; Низько (низенько)
кланятися див. низько.
3. кому, перед ким, перен. Принизливо просити чого-небудь; запобігати перед ким-небудь, підлещуватися до і когось. Краще піду в люди та людям покорюся.., ніж мені їй [Явдосі] кланятись за шматок хліба, що від тебе заробила (Панас Мирний, II, 1954, 285); — Ми хоч і бідні, а багатіям не кланяємось! (Іван Багмут, Опов., 1959, 7).