КЛЕПАТИ, клепаю, клепаєш і клеплю, клеплеш; мн. клеплють; недок.
1. перех. Вирівнювати й загострювати лезо коси, ножа тощо, б'ючи по ньому молотком. [Конон:] Хіба ніколи не бачили, як косу клепають? (Марко Кропивницький, II, 1958, 432); Коси вони вже собі придбали, придбали й бабку коси клепати... (Остап Вишня, День.., 1950, 52); Косар на луці коси дзвінко клепле (Максим Рильський, Поеми, 1957, 5).
2. перех. і без додатка. З'єднувати металеві частини
чого-небудь заклепками. Хлопці і під той вітер клепали,
рятуючи свою споруду, брали болтами, зв'язували міцніше
(Олесь Гончар, Тронка, 1963, 91); Слід звернути увагу учнів на
велику економічність зварювання порівняно з клепанням
(не треба свердлити отвори, виготовляти заклепки,
клепати) (Методика викладання фрезерної справи, 1958, 181);
// З'єднувати
металеві частини чого-небудь, загинаючи краї та
сплющуючи їх. Хлопці по майстернях: кують, столярують,
відра клепають (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 321).
3. перех. і без додатка, розм. Те саме, що кувати 1 1.
[Мартин:] Гей, куме, пам'ятай приказку: «Коваль
клепле, доки тепле!» (Марко Кропивницький, I, 1958, 453); А в тій кузні
коваль клепле (Іван Франко, XI, 1952, 176);
// Вдаряючи
молотком, виготовляти або лагодити що-небудь із металу.
Артем послуха; це мовчки й знов став клепати — рогача
Орисі справляв (Андрій Головко, II, 1957, 363); Неподалік на
платформах весь час клепають, клепають, і вже в голові
гуде від сталевого того клепання (Олесь Гончар, II, 1959, 108).
4. неперех., перен., розм. Зводити наклеп на
кого-небудь. Вернеться Чіпка додому, стане йому Явдоха
викладати, на Мотрю клепати (Панас Мирний, I, 1949, 397);
[Забрамський:] Замість радіти успіхові
товариша.., йому заважають працювати, лихословлять,
плетуть, клеплють (Іван Кочерга, II, 1956, 89).
♦ Клепати язиком, ірон. — говорити дурниці;
базікати. Язиком що хоч клепай, а руки при собі тримай
(Номис, 1864, № 3810); Чимало жінок з дітьми посідало
тут таки поблизу, лузали насіння та клепали язиками
(Борис Грінченко, II, 1963, 152).