КЛЮ́ЧКА, и, жін.
1. Дерев'яний або металевий гак із
довгим держаком для діставання, витягування чогось.
Завітрена, запечена жінка в холодну гущину вгрузла,
одтягла коноплі з краю.. Діставала, тягла ключкою
прикидані землею горстки, викидала на берег (Костянтин Гордієнко,
Чужу ниву.., 1956, 171); То був старий грек.., що
виходив насмикати ключкою сіна для коней (Микола Руденко, Остання
шабля, 1959, 201); Дмитро.. підійшов до криниці,
торкнувся рукою намерзлої ключки журавля (Михайло Стельмах, II,
1962, 398);
// Металевий прут із загнутим кінцем для
вимішування чого-небудь. Галина в брезентових
рукавицях залізною ключкою вимішувала в чані брили
старого асфальту (Микола Зарудний, Світло, 1961, 19). і
2. Забитий у стіну кілочок або гачок для вішання одягу тощо. На ключку почепила рушник (Словник Грінченка); Зайшов у хату, мовчки повісив шапку на ключці, скинув сірячину й сів мовчки на лавці (Андрій Головко, II, 1957, 38).
3. спорт. Палиця з загнутим кінцем, пристосована для гри в хокей. Шайба здавалася якоюсь маленькою примхливою істотою, яка не бажала підкорятися динамівським ключкам (Вечірній Київ, 18.I 1966, 3).
4. діал. Паросток. Ключки пускати (Словник Грінченка).