Словник української мови

КЛЮНУТИ, не, док., перех. і неперех. Однокр. до клювати 1, 2, 4. Орля намагалося стрепенутись і клюнути хлопця своїм дзьобом (Микола Трублаїні, Мандр.. 1938, 92); Та ось клюнула рибка! Витяг її Данилко (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 470).
♦ Клюнути носом — упасти, вдарившись носом. Як пихоне його руками своїми, так Чіпка й клюнув носом у зелену траву (Панас Мирний, I, 1949, 167); Ніде курці клюнути — дуже тісно де-небудь. Весь стіл завалений, ніде курці клюнути, ще не переглянутими.. книжками (Леся Українка, V, 1956, 313).