в означеннях
Тлумачення, значення слова «клювати»:

КЛЮВА́ТИ, клюю, клюєш, недок.

1. перех. Їсти, хапаючи щось дзьобом (про птахів); дзьобати (у 1 знач.). — Ой не клюйте, гайворони, Чумацького трупу, Наклювавшись, подохнете Коло мене вкупі (Тарас Шевченко, II, 1953, 127); Лелека зразу холоду нагнав І жаб дурних клювати добре став (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 123); Насипле [Василь] насіння конопляного, синичка і клює його (Олександр Копиленко, Як вони.., 1948, 100).

2. перех. і без додатка. Бити дзьобом; дзьобати (у 2 знач.). Молоді, задерикуваті півні клювали один одного в голови (Олесь Донченко, Ю. Васюта, 1950, 12).

3. перех., перен., розм. Дошкуляти, допікати комусь чим-небудь. Навіть Сагайдак ближче переселився, щоб клювати щодня Перегуду (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 272).

4. неперех. Схоплювати принаду, наживу на вудці (про рибу). [Влас:] Як тільки почне [риба] клювати, то попускайте вудлище (Марко Кропивницький, II, 1958, 285); Віктор сів поміж хлоп'ят, завівши бесіду про те, на яку приманку яка риба краще клює (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 115);
//  безос. Льоні ловиться погано, — Ну хоч раз би клюнуло (Дмитро Білоус, Пташ. голоси, 1956, 19).
Клювати носом — дрімаючи в сидячому положенні, опускати на мить голову; куняти. В кабіні біля шофера сидів якийсь неголений, худий інтендант і клював носом від довгого недосипання (Василь Кучер, Голод, 1961, 113).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 192.

Коментарі (0)