в означеннях
Тлумачення, значення слова «клопіт»:

КЛО́ПІТ, поту, чол.

1. Неспокій, хвилювання, зумовлені чим-небудь; турбота, тривога. Пан писар був у клопоті: він сам гаразд не знав, чого хотять «доктори» (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 194); За Вкраїну мою, чи то вдень, чи вночі, Моє серце сповнялось клопотом (Володимир Самійленко, I, 1958, 190); — Та нам це такий оце клопіт, що й вечеря не в вечерю; хлопець десь дівся (Степан Васильченко, II, 1959, 351);
//  Труднощі, пов'язані з вихованням, доглядом кого-, чого-небудь. Малі діти — малий клопіт, а підростуть — буде великий (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 129); Не мала баба клопоту та купила порося (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 272);
//  Думка про справи, що турбують, хвилюють когось. Писати ж тоді, коли чоловік перевтомлений і має обтяжену клопотами голову, дуже трудно (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 293); Вибіг Денис із школи з повною головою клопоту (Олександр Копиленко, Подарунок, 1956, 6).
Мати клопіт з ким—чим — мати зайву турботу, неприємність, неспокій. [Люцій:] Я мав з ним клопіт! Та зате вже певен, що з ним заснула наша небезпека (Леся Українка, II, 1951, 415); На клопіт чий — на шкоду, на біду комусь. Оповідання того [«Дорогою ціною»] на свій превеликий клопіт видав я власним коштом 500 примірників, а тепер не знаю, як би його збути (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 223); Наробити клопоту кому — зробити неприємність комусь, принести неспокій, тривогу. [Молодиця:] Щоб уже він [чоловік], клятий, сам посатанів, як такого мені лиха та клопоту наробив! (Панас Мирний, V, 1955, 131).

2. Заняття, справа, робота, пов'язані з труднощами щодо їх виконання, здійснення. В місті менше клопоту: нема там цього клопітливого сільського господарства, тих поганих волів, овець, свиней, курей, гусей (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 105); Коли б спочити хоч кілька місяців, залишити десь далеко свої щоденні клопоти й турботи — то може б чоловік що й зробив (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 256); Батькові клопоту біля «Москвича» вистачило до пізньої ночі, ще зосталося й на ранок (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 178);
//  Піклування про кого-, що-небудь. Йому [лейтенантові] належало взяти клопіт за всіх — за їхнє життя (Олесь Гончар, III, 1959, 142). Без клопоту — без труднощів, не докладаючи зусиль. Всякому своя доля: один рук не покладаючи працює, а другий його працю без клопоту поїдає! (Панас Мирний, IV, 1955, 295); За клопотами — будучи зайнятим різними справами, перебуваючи в турботах. За щоденними клопотами і роботою Докія не помітила, як Дмитро з напівпарубка парубком став (Михайло Стельмах, II, 1962, 326).
Брати (взяти) на себе клопіт — створювати собі зайві ускладнення, братися за обтяжливу, марудну справу; Клопотати клопотами див. клопотати.

3. Обтяжливий, неприємний обов'язок; тягар. А все ж паршиво зробив, що взяв дитину — чистий клопіт... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 440); Коли Усманові випадало готувати баню, він брався за цю марудну роботу без всякого ентузіазму: один клопіт, мовляв, нічого героїчного... (Олесь Гончар, Маша.., 1959, 6).
 Ще один клопіт спав з плечей чиїх — хтось позбувся ще однієї обтяжливої справи тощо.

4. розм. Певна справа, ділова потреба. [Монтаньяр:] Долізеш вниз, а там вже клопіт мій, як переправити тебе ще й далі (Леся Українка, II, 1951, 178); З того боку шляху підійшов Сашко. І до Нагнибіди з якимось клопотом (Андрій Головко, I, 1957, 334); [Дід:] Учить [Марія], кажеш? Що ж, це буває, діло молоде... А в мене, бачиш, клопіт є до неї (Олександр Левада, Марія, 1953, 8). А мені який клопіт? — а мені яке діло? а мені що? Не твій (його тощо) клопіт — не твоя (його тощо) справа, це тебе (його тощо) не стосується
Завдавати (завдати, задавати, задати) клопоту кому: а) хвилювати, тривожити когось. Утік [Ваня].. Ми з чоловіком, всю ніч не спали, хвилювалися: такого завдав нам клопоту (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 57); б) створювати для когось труднощі Прости, коли задаю клопоту, я знаю, що ти не відмовиш помогти мені (Леся Українка, V, 1956, 196); А скільки клопоту завдає перекладачам граматичний рід (Максим Рильський, III, 1956, 131); Не було клопоту — уживається для вираження незадоволення або як відмова зробити послугу комусь тощо.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 187.

Коментарі (0)