КЛОПІТЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який постійно клопочеться, проявляє турботу, схильний до клопотання. Його Хівря — така клопітлива та неспокійна (Панас Мирний, IV, 1955, 230); Бджоли — клопітливі хазяйки, поспівали по мед до квітів (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 7); Це були не ті жінки, яких вона звикла бачити все своє життя — клопітливих трудівниць (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 386).
2. Пов'язаний з клопотами, турботами. З того
вечора до клопітливих материнських обов'язків долучився
ще один: розбирати доччину писанину (Микола Олійник, Леся,
1960, 19); Клопітлива справа;
// Трудний, скрутний.
Пан маршалок ставлять мене в клопітливе положення
(Іван Франко, VII, 1951, 273).
3. Наповнений неспокоєм, тривогою, турботами, різними справами тощо (про час або те, що триває в часі). Перед його очима виводила [думка] обстави городського життя, бучного, шумливого, клопітливого (Панас Мирний, I, 1949, 171); Можна було погуляти, спочити, одійти від клопітливих буднів (Вітчизна, 8, 1948, 133).