КЛОПОТАТИСЯ, очуся, очешся, недок.
1. біля (коло
і т. ін.) чого й без додатка. Активно займатися
чим-небудь, старанно робити щось; поратися. Клопоталися
чоловіки у тому саду: пісок возили, східці по згір'ю
направляли та місточки через рівчаки ладили (Марко Вовчок, I,
1955, 145); Сагайда.. саме клопотався з лейтенантом
Сіверцевим біля рації (Олесь Гончар, III, 1959, 146);
// біля
(коло) кого. Доглядати когось, ходити біля когось.
Дядина все коло мене клопочеться. — Нічого, тіточко, —
кажу їй: ..я дужа, зовсім дужа (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 68).
2. про кого — що, за що, а також із спол. щоб.
Докладати зусиль, старань, щоб здійснити що-небудь,
домогтися чогось і т. ін. Оці добродії почали
клопотатися, щоб прийняти Шевченка до Академії (Панас Мирний,
V, 1955, 310); Він побіг до казарми клопотатись про
відпустку, на вечір собі й Семенові (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936,
41); — Я лісу хочу дістати на хату, бо в мене хата
згоріла... Про ліс клопочуся (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 148);
// за кого. Сприяти кому-небудь у чомусь, просити за
когось.
3. з ким—чим, про кого—що, а також без додатка, розм. Те саме, що турбуватися 1; хвилюватися. Уже й мати почали примічати та клопотатись: — Доню моя, доню! що се тобі сталось? (Марко Вовчок, I, 1955, 59); Тато Ваші дуже клопочуться Вашою їздою до Варшави. Кажуть, що Вас поарештують, і посаду утратите (Василь Стефаник, III, 1954, 119); — А про моїх дітей не клопочися: не ти їх годуватимеш... (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 20).
4. діал. Обмірковувати. Слухає [Онисько], як клопочуться молоді удвох, що те треба зробити, з тим раніше управитись (Панас Мирний, IV, 1955, 42).