КЛИ́ГАТИ, аю, аєш, недок., розм., рідко. Важко, повільно йти. Стара бабуся ледве клигала, копаючись у своєму городі (Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 40); Разом з усіма, затиснувши зуби, клигав [Сеспель] засніженими вулицями за місто (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 231).