Словник української мови

КЛИК 1, у, чол., поет. Поклик, клич. Троянствоу знаєшу все голодне Сипнуло ристю на той клик (Іван Котляревський, I, 1952, 167); Де старшина, де клейноди? Нащо клик войовничий стих? Чом не плине по майдану Лава лицарів твоїх? (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 203);  * Образно. Всюди чую любий глас, Клик життя могучий... Весно у вітре, люблю васу Гори у ріки у тучі! (Іван Франко, X, 1954, 19);
//  Крик деяких птахів. А даль шуміла. Лебеді над Доном Ячали кликом довгим і чудним (Микола Бажан, Роки, 1957, 227).

КЛИК 2, а, чол., діал. Ікло. Послухав дурний Кабан. Як запоров кликами у зараз розпоров собі груди (Іван Франко, IV, 1950, 59).