КЛИК 1, у, чол., поет. Поклик, клич. Троянствоу знаєшу
все голодне Сипнуло ристю на той клик (Іван Котляревський, I, 1952,
167); Де старшина, де клейноди? Нащо клик войовничий
стих? Чом не плине по майдану Лава лицарів твоїх?
(Яків Щоголів, Поезії, 1958, 203); * Образно. Всюди чую любий
глас, Клик життя могучий... Весно у вітре, люблю васу
Гори у ріки у тучі! (Іван Франко, X, 1954, 19);
// Крик деяких
птахів. А даль шуміла. Лебеді над Доном Ячали кликом
довгим і чудним (Микола Бажан, Роки, 1957, 227).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 181.
КЛИК 2, а, чол., діал. Ікло. Послухав дурний Кабан. Як запоров кликами у зараз розпоров собі груди (Іван Франко, IV, 1950, 59).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 181.