в означеннях
Тлумачення, значення слова «кликати»:

КЛИКАТИ, кличу, кличеш, недок., перех.

1. Голосом, жестом просити наблизитися, підійти, обізватися; гукати (у 1 знач.), волати. Не виглядай, матусенько, В віконечко в поле. Не клич дарма татусенька: Не вернеш ніколи!.. (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 173); Стояв він в одному з передніх рядів лицем сюди і на мигах кликав його [Саранчука] до себе (Андрій Головко, II, 1957, 518);
//  Відповідним чином гукати (свійських птахів, тварин). — Одчинила я курник у сипнула зерна і почала кликати курей (Панас Мирний, I, 1954, 237); Хтось тонко, пронизливо кликав коня: — Кось! Кось! Кось! (Олесь Донченко, II, 1956, 46).

2. Запрошувати когось прийти, з'явитися куди-небудь з певною метою. В кружку сердешні сі сиділи І кисло на море гляділи, Бо їх не кликали гулять (Іван Котляревський, I, 1952, 102); [Христя (набира воду):] Чи буде ж то Одарка кликати на сватання? (Марко Кропивницький, I, 1958, 89); — А я, як побачила вас, так зразу й подумала, ..може, Орисю заміж віддають, з калачем кликати на весілля (Андрій Головко, II, 1957, 494);
//  на кого, розм. Бажати комусь чого-небудь, накликати якесь нещастя. Це було майже рівнозначно тому, що хтось став би сам кликати на себе погибель (Олесь Гончар, III, 1959, 156);
//  Просити когось бути за кого-небудь, ким-небудь. Як се воно так вийшло: ворогували-ворогували, — а прийшлося — Параска у куми кличе? (Панас Мирний, IV, 1955, 67); [Степан:] Он як! Це чи не за старосту прийшов мене кликати? (Марко Кропивницький, II, 1958, 51);
//  перен. Вабити, притягати. Грає кров у нас куманська, Кличе вільний нас простір (Іван Франко, XIII, 1954, 355); За ними зеленіло свіже, вимите дощем село. Воно кликало парубка в свою незвично принадну глибінь (Михайло Стельмах, I, 1962, 104).

3. до чого та з інфін. Пропонувати діяти в певному напрямі; закликати (у 2 знач.). Бажав би віки працювать, До миру кличучи, щоб люди Людей спішили розкувать! (Павло Грабовський, I, 1959, 99); Уже давно ми на порі, давно всіх кличемо: до волі! (Павло Тичина, I, 1957, 72); Зоря, як птиця, б'ється об колони у залі тій, де Ленін виступав і кликав битися за світ Червоний... (Володимир Сосюра, II, 1958, 331).

4. розм. Те саме, що називати 1. — Клич мене просто Семеном, як я тебе — Андрієм (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 447); Івана кликали в селі Переломаним (Василь Стефаник, I, 1949, 62); Всі ж діти кликали хлопця просто Бициком (Олесь Донченко, VI, 1957, 7).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 181.

Коментарі (0)