КЛИКНУТИ, ну, неш, док.
1. перех. Однокр. до кликати. — Що се з тобою сталося, доню? Увійшов я у хату — не чуєш, тричі кликнув — насилу розчумалася (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 325); Не чекаючи до п'ятої години, Юхим кликнув Саранчука й пішли на зміну тим двом (Андрій Головко, II, 1957, 353); Стать над тобою і кликнуть до бою Злую мару, що тебе забирає (Леся Українка, I, 1951, 207).
2. неперех., рідко. Те саме, що крикнути. Міхонський наблизився аж зовсім до нього і кликнув: — А ти що робиш? (Іван Франко, III, 1950, 32); Близько неї кликнула перепелиця, захована в житі (Ольга Кобилянська, II, 1956, 61).