Словник української мови

КЛИНО́ПИС, у, чол. Тип фоноідеографічного письма стародавніх народів Близького Сходу, клиноподібні знаки якого наносили на глину або камінь. Спочатку урарти зображали слова малюнками. Потім вони перейняли в ассірійців клинопис (Історія СРСР, I, 1957, 14);
//  Текст, написаний таким письмом. Існує думка, що згадувана в ассірійському клинопису країна Гамірра знаходилась у східній частині Каппадокії (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 112).