КОБИ́ЛА, и, жін.
1. Самка жеребця; лошиця. Готова
дуга й удила, недостає тільки візочка та кобили (Номис,
1864, № 14307); Стриножені жеребці дзвінко іржали
біля кобили (Олександр Довженко, I, 1958, 242); Кінця невидно
ярмаркові. Там, чути, циган розхвалює якусь шкапу: — Добра
кобила! День біжить — три дні лежить! Море
перескочить — хвоста не замочить! (Олесь Гончар, I, 1959, 44);
* У порівняннях. — Вранці буджу, буджу, кричу, кричу,
а вона [невістка] вивернеться на полу, здорова, як
кобила, та тільки сопе... (Нечуй-Левицький, II, 1956, 288).
♦ Приший кобилі хвіст — про того, хто не відіграє
ніякої ролі; про те, що зайве, непотрібне, не має ніякого
значення. — Хто я в «Сугаклії»? Голова чи може приший
кобилі хвіст? (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 244); Сон
рябої кобили — нісенітниця, дурниця. [Риндичка:]
Сниться мені, що я молода та така хороша, хоч з лиця
воду пий. [Старшина:] Ну, це ти почала
розказувати сон рябої кобили (Марко Кропивницький, I, 1958, 507).
2. перен., вульг. Про високу на зріст огрядну жінку. Пріська озирнулася, — то говорив Грицько.. — І дочка в неї кобила, і сама — то тільки збіднилася (Панас Мирний, III, 1954, 63); — Сусідоньки! Давайте, голубоньки, зборемо її [Олену] гуртом. Я сама не в силах шелихвістку повалити. Здорова кобила! (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 58).
3. Те саме, що кінь 3. Ще, правда, були в степу, крім ракет, спортивний «козел», «кобила», волейбольний майданчик (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 301).
4. У дореволюційній Росії — лава, на якій тілесно карали засуджених. Все добро пропало! Ані щетинки не осталось, Пропав і я; та не в шинку, А на кобилі (Тарас Шевченко, II, 1953, 251); Кат положив її [Солоху] на кобилу й почав прив'язувати голову, руки й ноги (Панас Мирний, I, 1954, 70).
5. рідко. Те саме, що козла 2, 3.