КОХА́ННЯ, я, сер.
1. Почуття глибокої сердечної
прихильності до особи іншої статі; закохання (у 1 знач.).
Кохання обняло її палку душу ніби полум'ям (Нечуй-Левицький,
III, 1956, 329); Не кажи, що без кохання Твої літа
проминуть, Що дівчачі почування Марно в серденьку
заснуть... (Павло Грабовський, I, 1959, 364); І в серці моєму займалося
тихе світання, Я знав, що у ньому давно уже зріє
кохання (Леонід Первомайський, II, 1958, 53);
// Особа, що викликає таке
почуття; кохана людина. [Василь:] Он-он де те
віконечко, .. там моє вірне кохання сидить, мене дожидає
(Панас Мирний, V, 1955, 112); Сідлає коня молодий партизан,
і дівчина зброю йому подає: — До стрічі нової, кохання
моє! (Володимир Сосюра, II, 1958, 39).
2. рідко. Те саме, що любов 2. Ненька з радощів великих, з великого свого кохання аж заплакала, побачивши [сина] (Марко Вовчок, I, 1955, 331); Хо стрівається очима з худою, мізерною людиною і не витримує того погляду, повного віри, повного кохання до своєї країни (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 175).
3. Дія або стан за знач. кохати 1, 3 і кохатися. Зміст його [роману «Трістан та Ізольда»] — фатальне та нещасливе кохання лицаря-васала Трістана і його королеви Ізольди Злотокосої (Леся Українка, I, 1951, 409); Любіть у коханні, в труді, у бою, як пісню, що лине зорею... Всім серцем любіть Україну свою, — і вічні ми будемо з нею! (Володимир Сосюра, II, 1958, 314); Настали роки кохання в полі та в худобі (Панас Мирний, I, 1949, 29); Ростеш ти в коханні у батька дитина (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 234).