Словник української мови

КОЛЕКТИВІЗО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до колективізувати;
//  у знач. прикм. Відтворити красу життя нового, колективізованого села — такий художній задум п'єси Ю. Яновського «Потомки» (Українська радянська драматургія за сорок років., 1957, 56);
//  колективізовано, безос. присудк. сл. У червні 1930 р. в основних зернових районах СРСР було колективізовано 40—50% селянських господарств (Історія УРСР, II, 1957, 355).