КОЛЕКТИВІЗО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч.
до колективізувати;
// у знач. прикм. Відтворити красу
життя нового, колективізованого села — такий
художній задум п'єси Ю. Яновського «Потомки» (Українська радянська драматургія за сорок років., 1957, 56);
// колективізовано, безос. присудк. сл.
У червні 1930 р. в основних зернових районах СРСР було
колективізовано 40—50% селянських господарств
(Історія УРСР, II, 1957, 355).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 217.