КОЛО́ДКА, и, жін.
1. Зменш. до колода 1 1. Надворі наймит гарманував пшеницю, тягаючи волами колодку чи вал по розкиданих і розв'язаних снопах (Нечуй-Левицький, II, 1956, 250); З подвір'я дукача виходить довжелезна чорна свиня, на її шиї погойдується дерев'яна колодка (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 63).
2. Те саме, що колода 1 1, 2. Од княгині він раз дістав собі дурнички кілька сажнів дров на паливо та дубових колодок на комору (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 45); На колодках сидять собі сусіди І курять мовчки й голосно зітхають (Іван Вирган, Квіт. береги, 1950, 13); Раз наймит піймав у садочку ройка, так з того одного розроїлось колодок з тридцять (Олекса Стороженко, I, 1957, 58); — Був у нашому селі.. один дядько, Федір Смик: двісті колодок пасіки, п'ять пар волів, п'ятнадцять десятин землі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 43); * У порівняннях. Остап повзе. Йому трудно, кожну купину доводиться брати з бою, в грудях коле й спирає дух, ноги важкі, як колодки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 367).
3. Планка з застібкою, покрита орденською стрічкою,
якою прикріплюється до одягу орден, медаль;
// розм.
Така планка, що носиться замість ордена, медалі. Тільки
колодки бойових орденів, що блищали на грудях, і
особливий владний погляд викривали в ньому полководця
(Олександр Довженко, I, 1958, 333); Густий ряд орденських колодок
ряснів на його грудях червоними, жовтими, голубими та
білими смужками (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 176).
4. Шматок дерева, вирізаний у формі ступні людини,
який використовують при шитті взуття; копил. Мати
справила їй аж двоє платтів з ситцю, заказала рантові
чобітки на колодку (Панас Мирний, IV, 1955, 137); Пара
старих дерев'яних чоботарських колодок. Іржавий гайковий
ключ, — от і все, що я знайшов у маленькій шафі
(Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 56);
// Взуття з дерев'яною
підошвою або видовбане з дерева. Всі вони однакові, ці
незграбні черевики на дерев'яній підошві. Колодки!
(Антон Хижняк, Тамара, 1959, 171); Одежа [в турецьких
селян] домоткана, груба. На ногах дерев'яні видовбані
колодки (Василь Кучер, Голод, 1961, 379).
♦ [Всі] на одну колодку зшиті (зроблені, скроєні
і т. ін.) — те саме, що [Всі] на один копил зшиті
(зроблені, скроєні і т. ін.) (див. копил).
5. Дерев'яна, металева та ін. оправа чи ручка до основної діючої частини певного предмета. Тілько що обняти, Аж ніж появився І по самую колодку В груди затопився!.. (Степан Руданський, Тв., 1959, 77); Чіпаріу щосили барабанив у широкі груди колодкою порожнього револьвера (Юрій Смолич, Прекрасні катастрофи, 1956, 72).
6. перев. мн., іст. Масивні дерев'яні кайдани, які в
старовину надівали на ноги, руки і шию
заарештованому; диба (див. диба 1 2). В Скрипчинцях вже ловили
некрутів і забивали в колодки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 192); Особливо
вражали задовгуваті й важкі руки, на яких з обох боків
червоніли страшні шрами від арештантських колодок
(Іван Ле, Наливайко, 1957, 186); Він згадав, як призначених
в рекрути в'язали, брали в колодки, щоб вони не втекли
і не наклали на себе рук, доки не поголять їм чуби
(Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 23).
♦ Забивати (забити) в колодки див. забивати.
7. Дерев'яний або металевий брусок у гальмі, який притискується до шківу барабана чи обода колеса для гальмування. Зашипіли пневматичні гальма, посипались іскри з натиснутих колодок (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 9); Макар ретельно підтягнув болти, і гальмова колодка стала на своє місце (Олександр Бойченко, Молодість, 1949, 51).
8. діал. Висячий замок. Пані Олімпія не любила нікого допускати до своєї спальні, особливо вдень, і, виходячи, замикала віконниці зсередини, а двері на колодку знадвору (Іван Франко, VII, 1951, 20); Навіть баба Гапка й та прийшла до гурту, повісивши на хатні двері колодку (Юрій Яновський, Мир, 1956, 290).