КОЛИ 1, присл.
1. часу. В який час. Співай
голубе, Про Січ, про могили, Коли яку насипали, Кого
положили (Тарас Шевченко, I, 1951, 59); Черниш аж тепер
помітив, що вдарив його міною, яка не знати коли і яким
чином опинилася у нього в руці (Олесь Гончар, III, 1959, 119);
// Уживається в питальних реченнях. — То коли, кажете,
прийти? (Леся Українка, III, 1952, 652); — Коли страта? —
Завтра вранці (Олександр Довженко, I, 1958, 269);
// У
риторичних запитаннях і вигуках, що припускають негативну
відповідь. Катря, дивлячись у віконце, промовила:
— Усе хмари, усе негода! Коли вже те ясно буде!
(Марко Вовчок, I, 1955, 226); — Забери його [карбованця].. Коли
ще в житті таку дурницю матимеш? (Михайло Стельмах, I,
1962, 11);
// З підсилювальними частками ж, то. І всі
його питали, мов пророка: — Коли ж той день? Чи довго
ще ся ніч? (Леся Українка, I, 1951, 294); І коли-то воно буде
Гратись і промовить Слово мамо (Тарас Шевченко, II, 1953, 195).
Є коли — достатньо часу. Бандуристе, орле сизий!
Добре тобі, брате: Маєш крила, маєш силу, Є коли
літати (Тарас Шевченко, I, 1951, 68); Нема коли — немає
вільного часу; ніколи. [Мар'яна:] Де вас ледащо носить?
Уже і гулять нема коли: скоро буде північ! (Степан Васильченко, III,
1960, 15); — Нема коли особливо сумувати: на оборону
працюємо... (Олесь Гончар, III, 1959, 180); Рідко коли — мало
в який раз; зрідка. Спитає [Павло], якою проблемою
голову сушать собі. Рідко коли без іронії (Андрій Головко, II,
1957, 418).
2. неознач., розм. У який-небудь час; коли-небудь.
— Прощай! — сказав Осел, — навідайсь ще коли, Бувай
здоров, небоже! (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 106); Хіба коли забуду
я, як плакав він, мій чорнобривий (Володимир Сосюра, I, 1957, 222);
// Час від часу; іноді, інколи, деколи. То було коли
озветься [Катря] до нас із Марусею словом сердечним..
То зовсім одцуралася усіх (Марко Вовчок, I, 1955, 225);
// При
протиставленні двох речень або членів речень,
повторюючись на початку кожного або перед кожним,
означає: інколи… інколи. Оришка сяде, а Чіпка, —
коли сидить, коли лежить... (Панас Мирний, I, 1949, 144).
Як коли — у деяких випадках; часом, деколи. — Ви
таки, мамо, чудні як коли! (Андрій Головко, II, 1957, 243).
3. відносний. Уживається як сполучне слово: а) приєднує підрядне означальне речення до головного. В ті давні часи, коли йде наше оповідання, Запала долина не була поросла лісом (Іван Франко, VI, 1951, 22); В думках перебирає [Мірошниченко] тривожні години, коли він з партизанського лісу навідувався до Бондарів (Михайло Стельмах, II, 1962, 25); б) приєднує підрядне додаткове речення до головного. Жду не діждуся, коли вони [оповідання] появляться у «Віснику» (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 424); Ніхто не знав, коли й де побудовано цю шхуну (Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 7).
4. у знач. част. а) уживається для вираження раптовості, несподіваності дії у знач. аж ось, як ось. Заплакав сіромаха... Плаче собі тихесенько... Шелест!.. коли гляне: Попід гаєм, мов ласочка, Крадеться Оксана (Тарас Шевченко, I, 1951, 93); Розгулявся [коник] на всі боки, Все байдуже, все дарма... Коли гульк — аж в степ широкий Суне злючая зима (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 81); Постояла, постояла Хівря й хотіла вже йти до хати, коли щось темне з'явилось.. з-за сусідської клуні (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 115); б) уживається з частками б, же, б же, ж в простому реченні для вираження побажання або здогадної можливості певного факту чи дії у знач. хоч би, хоч би ж. Коли б мені отих дітей Найти де-небудь! (Тарас Шевченко, I, 1951, 365); Розповідали, що на селі такий переполох — і начміліції приїхав. Трусять усюди. Коли б ще й сюди не догадались (Андрій Головко, II, 1957, 180); — Коли б же хоч попрощатись прийшов — коли б же хоч ще раз його побачити! (Марко Вовчок, I, 1955, 222); в) уживається з часткою «ж» у простому реченні для вираження заперечення, виправдання у знач. але ж. — Та не сопіть так, мов ковальський міх.. — Коли ж ноги грузнуть, аж в постолах хлющить, та ще щось.. чіпляється до ніг (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 348).