КОМАНДО́Р, а, чол.
1. У середньовічних духовних і лицарських орденах — найвище звання, а також особа, що мала це звання. [Командор:] З банітами ставать до поєдинку не личить командорові (Леся Українка, III, 1952, 364); Головний інженер був подібний до статуї командора (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 327).
2. заст. Керівник загону кораблів, який не мав чину адмірала.
3. спорт. Керівник кінних, лижних, автомобільних і т. ін. змагань.