КОМЕНДА́НТ, а, чол.
1. Той, хто стоїть на чолі залоги фортеці або укріпленого району. Селяни розказують, що як Текелій руйнував кіш, то звелів комендантові.. все.. знести (Олекса Стороженко, I, 1957, 260); — Я арештанта привіз.. Піду до коменданта, а він хай тут залишається, — вів далі фельд'єгер, вказуючи на Тараса Григоровича (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 24).
2. Військовий начальник, що наглядає за правильністю відбування гарнізонної служби, дисципліною військових і т. ін. у населених пунктах і військових таборах, а також забезпечує їхню охорону (оборону) й нормальну діяльність різних служб. Артьомов був призначений військовим комендантом села Руського (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 146).
3. Той, хто керує військовими перевезеннями на залізницях та водних шляхах. Желєзняков на хвилину вийшов з вагона, здибав коменданта станції, який повертався від ешелонів (Ле і Левада, Південний захід, 1950, 142).
4. Керівник будинку, що належить установі або використовується установою. Комендант приміщення зайшов, оглянув вікна (Яків Качура, II, 1958, 69).
5. діал. Командир. * Образно. — Овечки.. розсипалися по зеленому.. А передом барани, коменданти (Іван Франко, IV, 1950, 25).