Словник української мови

КОНФЛІ́КТ, у, чол. Зіткнення протилежних інтересів, думок, поглядів; серйозні розбіжності; гостра суперечка. По селах де-де почали прориватися різні місцеві конфлікти (Іван Франко, VIII, 1952, 70); В душі я нишком радію, що конфлікт.. розв'язався для мене щасливо (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 235);
//  Ускладнення в міжнародних відносинах, що може призвести до збройної сутички. Втішало також, що Швеція обіцяла зберігати нейтралітет і не втручатись у конфлікт між Росією і Францією (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 68); На Близькому Сході вибухнув воєнний конфлікт (Радянська Україна, 7.VI 1967, 1);
//  Суперечність, сутичка, покладена в основу сюжету художнього твору. Наявність дії, гострого конфлікту — обов'язкова умова для драматичного твору (Деякі питання поетичної майстерності, 1956, 152).