КОНЯ́, яти, сер., розм.
1. рідко. Зменш. до кінь 1; лоша.
2. Те саме, що конячина. На півдороги від Кам'янця до Гайсина тюпали конята в подертій бричці (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 206); Конята вкрились піною, задихались.. Та хоч як мучаться, саней не рушать з затоки й на п'ядь (Іван Франко, XIII, 1954, 36); Конята рушили підтюпцем (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 40).