КОНЯЧИ́НА, и, жін., розм. Малий або худий, слабосилий кінь. — Пірнув і я з конячиною та з візком в ту гущавину (Нечуй-Левицький, I, 1956, 58); Конячина дідова, постоявши в задумі кілька хвилин, з власної ініціативи нап'ялась і рушила (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 240); Худа конячина тягла важкий віз (Олександр Бойченко, Молодість, 1949, 197).