КОНЯ́КА, и, чол. і жін., розм. Те саме, що кінь 1, кобила 1. Гей, у мене був коняка, Був коняка-розбишака (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 62); Раптом зовсім зблизька форкнула коняка (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 350); Від коняки несло потом і ремінною збруєю (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 326).